Роль громадських організацій в інноваційній політиці, трансфері знань та євроінтеграційних процесах.

Основні розділи документу:

1. Європейська інноваційна політика та можливості для України на шляху побудови суспільства знань.
1.1. Інноваційна політика ЄС.
1.2. Євроінтеграційні можливості для України на шляху побудови суспільства знань.
2. Участь громадськості в інноваційній політиці ЄС.
3. Роль громадськості в інноваційній політиці України.
Висновки та рекомендації.

Надано рекомендації щодо реалізації сучасних концепцій інноваційної політики в моделі інноваційного чотирикутника: влада – наука – освіта – бізнес – громадянське суспільство.

Скорочений виклад:

У світі спостерігаються тенденції посилення ролі громадськості в політичних та економічних процесах. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій надає нові можливості для участі громадян в процесах підготовки та ухвалення рішень, налагодженню комунікацій, горизонтальних економічних та соціальних взаємодій, обміну та трансферу знань. Ці процеси знайшли відображення в політиці ЄС через “відкриття” – збільшення прозорості, відкритості, орієнтації на споживача різних сфер суспільства: наукової – де проголошено концепцію  “відкрита наука”, в сфері державного управління – “відкрите урядування”, політиці – “партисипативна демократія”, економіці – “відкриті інновації”. Людські та інтелектуальні ресурси стали визначальними факторами побудови “економіки знань”.   Саме на громадськість, науковців та освітян, діячів культури та інших представників національної інтелектуальної еліти покладається розвиток інноваційної культури та підвищення професійних та цифрових компетенцій учасників інноваційних екосистем, формування нових форм економічних та соціальних відносин.

Принципи побудови економіки, що базується на знаннях, з привабливими перспективами для інтелектуальної праці – де інновації та ідеї належним чином винагородженні, закладені ще в 2000 році у Лісабонській Стратегії ЄС.  В сучасній моделі сталого розвитку роль людського капіталу ще більш посилюється, оскільки досягнуто розуміння, що економічна складова розвитку тісно пов’язана з екологічною та соціальною, тому мова зараз вже йде про побудову “суспільства знань”. Такий підхід набуває все більшої  ваги у зв’язку із динамічним посиленням викликів, що стоять перед суспільством – екологічних, соціальних, політичних, технологічних, що потребують активного включення громадськості для імплементації ухвалених рішень завдяки об’ єднанню ресурсів, швидкому поширенню, масштабуванню та комплексним інноваційним рішенням.

Побудова суспільства знань в Україні, зважаючи на її євроінтеграційні прагнення, повинна спиратися на цьому шляху на досвід країн ЄС. Рекомендації ЄС для заходів на національному рівні з розбудови суспільства знань, що міститься в Стратегії «Європа 2020» актуальні і для України. Вони вимагають визначити пріоритетність витрат на знання, узгодити наукову систему України, з науковими системами розвинутих країн ЄС, що працюють в умовах розгортання нової промислової революції та Цифрового єдиного ринку (DSM); забезпечити відкритий доступ та збереження наукової інформації, стимулюючі обмін інформацією та поширення кращих практик.

Подальша інтеграція з науково-технічною та інноваційною системою ЄС і використання технологічного потенціалу Європейського дослідницького простору (ERA) сприятиме зменшенню технологічної нерівності з країнами ЄС, підвищенню ефективності наукової та інноваційної сфери. У зв’язку з цим значна увага наукової громадськості має бути направлена на імплементацію  дорожньої карти інтеграції України до європейського дослідницького простору.

В ЄС громадськість та експертне середовище залучені по всіх важливих питаннях через розгалужену мережу тематичних та регіональних платформ, робочих груп.

Участь громадськості в процесі прийняття рішень є одним з пріоритетних напрямків підтримки з боку ЄС для розвитку ГО в державах-кандидатах, а також є кваліфікаційною вимогою для членства в ЄС^[1]. Відповідно до Принципів надання ЄС підтримки ГО у країнах розширення (2014–2020 рр.) «Участь ГО є ключовим фактором забезпечення належної якості всеохоплюючого законодавства і розробки стабільних принципів політики, які відображають потреби людей та приймаються суб’єктами, яких вони найбільше стосуються»^[2]. Неурядові організації можуть принести у процес прийняття рішень знання і незалежну експертизу, довіру суспільства в озвучуванні проблем, представленні їх інтересів та залученні до участі у процесах, забезпечуючи тим самим вирішальний внесок у розробку політики. Заохочуються усі рівні залучення – від простого надання інформації до консультації, діалогу і, нарешті, партнерства між неурядовими організаціями та органами державної влади.

Концепція Quadruple Helix (QH) з наголосом на широке співробітництво в інноваціях визначає перехід до системної, відкритої та орієнтованої на користувача інноваційної політики. Ера лінійних розробок, що виконуються експертами за моделлю “згори-вниз”, виробництва і послуг поступається різним формам і рівням “спів-виробництва” з споживачами, клієнтами та  громадянами. Це також ставить виклик перед державними органами, що надають послуги громадянам. В моделі інноваційної співпраці QH четверта група інноваційних акторів додана до моделі потрійної спіралі (TH) що може включати – від проміжних посередників до різних користувачів інновацій. Ці інновації направлені на щось, що є корисним для партнерів інноваційного співробітництва; вони можуть бути, наприклад, технологічними, соціальними, продуктовими, сервісними, комерційними та некомерційними інноваціями.

Модель QH, орієнтована на громадян, зосереджена на розвитку інновацій, які мають відношення до громадян, де громадяни є важливими драйверами. Власником інноваційного процесу є громадянин або група громадян (тобто спільнота розвитку). У цій моделі ступінь залучення користувачів може бути охарактеризована як “дизайн користувачів”, тобто користувачі розробляють нові продукти, послуги та способи їх виконання. Окрім виконання більшої частини розробки, громадяни також самі вирішують, які саме інновації потрібні та розроблятимуться. Роль фірм, державних органів влади та університетів – це, перш за все, підтримка громадян у своїй інноваційній діяльності (наприклад, надавати інструменти, інформацію, форуми розвитку та навички, необхідні користувачам у їх інноваційній діяльності). Фірми та державні організації також використовують інновації, зроблені громадянами.

Існують численні виклики, пов’язані з переходом від старих науково-дослідних та технологічних інноваційних моделей (включно з моделью TH) до більш орієнтованих на користувача інноваційних моделей. Деякі виклики пов’язані з підприємствами, а інші з університетами, державними організаціями та користувачами. Це величезна культурна зміна, будь то державний чи приватний рівень. QH покликаний подолати “розрив” між громадянським суспільством та інноваціями: “технологічний інноваційний розрив”, “моральний розрив /довіри” та “розрив у державному секторі”.

Волонтерський рух після революції гідності зумовив широке залучення громадськості та експертів до підготовки державних рішень. Проте громадськість все ще не включена на рівень імплементації політики, участі в ухваленні рішень, виконання державних програм та регіональних проєктів, що зумовило такі явища як імітація та відверте гальмування реформ. Громадянське суспільство все ще не зуміло переломити ситуацію до кінця на користь демократії та прогресу. В результаті  маємо на сьогодні незбалансовану інноваційну систему, яка, проте,  може бути урівноважена соціальним потенціалом за допомогою використання сучасних інструментів реалізації моделі чотиривимірної спіралі.

Вже можна констатувати посилення ролі громадськості в політичних, економічних процесах, особливо потужною активізація громадських рухів була після помаранчової революції, але зараз на часі нова трансформація соціальних відносин в парадигмі суспільства знань. Важливу роль в цьому повинні відіграти науково-освітні та інноваційні спільноти шляхом реалізації сучасних концепцій інноваційної політики в моделі інноваційного чотирикутника: влада-наука\освіта-бізнес-громадянське суспільство.

Рівень залучення громадян до процесів прийняття рішень в Україні здебільшого обмежується наданням інформації та консультаціями. Наявні інструменти консультацій з громадськістю потребують вдосконалення. Рівень участі через “Партнерство” лише починає формуватися в Україні. Він  передбачає спільну відповідальність на кожному етапі процесу прийняття політичних рішень: від встановлення порядку денного, складання проєкту і прийняття рішень до реалізації політичних ініціатив. Він є вищим рівнем участі. На цьому рівні неурядові організації та органи державної влади збираються разом для тісного співробітництва, забезпечуючи, щоб неурядові організації і далі залишалися незалежними і мали право проводити кампанії та діяти незалежно від партнерських відносин. Партнерство повинно включати такі заходи, як делегування неурядовій організації конкретного завдання, наприклад, у сфері надання послуг, а також форуми участі і створення органів із прийняття спільних рішень, включаючи питання фінансового забезпечення. Обов’язками органів державної влади при цьому є забезпечення усіх зацікавлених сторін актуальною, точною та своєчасною інформацією у прийнятному форматі; своєчасне реагування та зворотній зв’язок; а також ресурсне забезпечення участі громадянського суспільства.  Такий механізм формалізації партнерства та належна фінансова підтримка розроблення і імплементації громадських ініціатив все ще відсутній в Україні, в той час як запровадження ефективних механізмів надання фінансової підтримки громадським ініціативам передбачено Національною стратегією сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки. Це приводить до неякісних документів або відсутності результату політики на виході, оскільки громадськість дуже часто відсторонюють від завершальної стадії підготовки документів та їх імплементації. Інструментом такої підтримки, що застосовується в країнах ЄС є робоча група або комітет, сформовані як постійна або тимчасова експертна група для консультацій з питань політичних пріоритетів. Тому доцільно формування таких структур і в сфері інноваційного розвитку на основі діалогу, що вже почав формуватися між громадськими організаціями, МОН України, МЕРТ, НАН України, Науковим комітетом НРНТ,  Комітетом ВРУ з питань науки та технологій.

Старі національні інституції діють за інерцією і часто саме громадські ініціативи приводять до істотних зрушень в політиці НТІ, гарними прикладами вже стали:  Цифровий порядок денний, Дорожня карта інтеграції в ЄДП, Закон про науково-технічну діяльність та вибори Наукового Комітету, Концепція розвитку електронної демократії, Активна діяльність Старі національні інституції діють за інерцією і часто саме громадські ініціативи приводять до істотних зрушень в політиці НТІ, гарними прикладами вже стали:  Цифровий порядок денний, Дорожня карта інтеграції в ЄДП, Закон про науково-технічну діяльність та вибори Наукового Комітету, Концепція розвитку електронної демократії, Активна діяльність РГ6 УС ПГС. Проте якісну імплементацію цих ініціатив вже ніяк не можна уявити без відповідних ресурсів.

Для переходу на інноваційний шлях розвитку економіки необхідна координація та концентрація зусиль в інноваційному секторі, моніторинг та аналіз процесів технологічної трансформації з залученням якомога більшої кількості ресурсів та зацікавлених сторін. Важливим для всіх завданням є побудова інноваційної платформи з узгодження позицій основних гравців інноваційної системи та підтримки інноваційних екосистем. Коли йде мова про фінансування інновацій в Україні, то повинно бути забезпечене комплексне фінансування в чотирикутнику: влада+бізнес+наука+суспільство хоча б за проєктами, якщо у нас поки відсутні гібридні організації. Щоб запустити процеси позитивної самоорганізації, необхідне порозуміння між усіма стейкхолдерами. Це може відбутися, тільки тоді, коли авторитетні і дієздатні їхні представники домовились би про співробітництво в просторі спільних інтересів. Національна інноваційна платформа, її належне ресурсне забезпечення (бюджет на науку, освіту та інновації, технічна допомога, благодійні внески бізнесу), в якій бере участь і наука, і бізнес, і влада, і суспільство, в  якій усі зацікавлені взаємодіяти з іншими ланками на взаємовигідних умовах сприятиме вирішенню стратегічних та оперативних завдань збалансованого інноваційного розвитку.

Ухвалена урядом Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки надала нові можливості для розвитку цифрових технологій участі громадян в процесах підготовки та ухвалення рішень, налагодженню комунікацій, горизонтальних економічних та соціальних взаємодій, набуття цифрових компетенцій, обміну та трансферу знань. Проте важливою також є і готовність суспільства до технологічних, цифрових, продуктових, фінансових та соціальних інновацій.

Настав час прискореного розвитку моделей інноваційного співробітництва чотиривимірної спіралі –  яке слід розглядати як новий підхід до традиційної кластерної та регіональної інноваційної політики. Прискорити цей процес можуть відповідні європейські інструменти – “відкриті інновації 2.0” та “розумна спеціалізація регіонів”. Громадські організації в нових інноваційних екосистемах покликані виконувати роль посередника – підтримки залучення користувачів та нових учасників інноваційної діяльності. При цьому потрібно враховувати, що на усіх учасників таких екосистем ляже завдання  культурної зміни в напрямку відкритості, взаємної довіри, співтворчості, опанування новими технологіями і кращими практиками.  Громадськість та експертні спільноти повинні активно долучатись до побудови регіональних та галузевих відкритих інноваційних систем для налагодження і підтримки процесів трансферу знань та випереджального формування нового технологічного укладу. Саме «включення» громадських структур в процеси розвитку дозволяє не тільки прискорити прогрес, але й оптимізувати його. В країні час налагодити співпрацю всіх “чотирьох спіралей” розвитку, і як це видно з досвіду минулих років, успіх цього – в активній позиції громадського сектору, і в першу чергу, його рушійної сили – експертної спільноти. Саме їм потрібно брати ініціативу – в організації коаліцій, формуванні порядку денного відкритих інновацій та створення робочих груп, об`єднанні на  інноваційних платформах (в тому числі європейських, таких як – Science|Business, Startup Europe, EOSC HUB) на нових принципах відритої науки та відкритих інновацій, що передбачено, зокрема Дорожньою картою інтеграції України в ЄДП.  Дорожня карта  надає нові можливості   у відповідності з пріоритетами розвитку  Європейського дослідницького та інноваційного простору для активізація участі в європейських е-інфраструктрах, дослідницьких та технологічних інфраструктурах, формування спільних інноваційних екосистем. Іншим результатом,  яким може скористатися громадськість – є відкритий доступ до наукових даних – як національних, що фінансуються державою, так і міжнародних. Співпраця з ЄС по лінії асоціювання – це безцінний шанс налагодження співпраці у відкритих інноваційних екосистемах спираючись на досвід і технічну допомогу європейських країн.

Громадськість повинна стати дієвою рушійною силою (через самоврядувальні спільноти) нарівні з владною вертикаллю, бізнесом, наукою. І в цьому провідну роль має зіграти саме експертна спільнота, представники якої по факту належать до всіх чотирьох спіралей, і мають стати «нервовим мереживом» нового суспільства знань.

^[1] УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ПРОЦЕСІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ: Огляд стандартів та практик у країнах — членах Ради Європи. Європейським центром некомерційного пАналітичний матеріал підготовлено у рамках проєкту № 51321 «Посилення впливу громадськості на євроінтеграційні процеси у сфері науково-технічного та інноваційного розвитку України», який виконує ГО «Агенція Європейських Інновацій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження». Зміст цієї публікації є особистою позицією експертки Батюк І.Г. і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».рава (2016) / http://ecnl.org/wp-content/uploads/2016/08/Overview-of-participation-standards_Ukr.pdf

^[2] Європейський Союз, Генеральна дирекція з питань розширення, Принципи надання ЄС підтримки ГО у країнах розширення (2014–2020 рр.). Доступно за посиланням

http://ec.europa.eu/enlargement/pdf/civil_society/doc_guidelines_cs_support.pdf.

Аналітичний матеріал підготовлено у рамках проєкту № 51321 «Посилення впливу громадськості на євроінтеграційні процеси у сфері науково-технічного та інноваційного розвитку України», який виконує ГО «Агенція Європейських Інновацій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту «Громадська синергія» (http://www.irf.ua/programs/eu/civicsynergy).

Автори: